Текст песни
Реве, стогне хуртовина,
Котить, верне полем;
Стоїть Катря серед поля,
Дала сльозам волю.
Утомилась заверюха,
Де-де позіхає;
Ще б плакала Катерина,
Та сліз більш немає.
Подивилась на дитину —
Умите сльозою,
Червоніє, як квіточка
Вранці під росою.
Усміхнулась Катерина,
Тяжко усміхнулась:
Коло серця — як гадина
Чорна повернулась.
Кругом мовчки подивилась;
Бачить — ліс чорніє;
А під лісом, край дороги,
Либонь, курінь мріє.
«Ходім, сину, смеркається;
Коли пустять в хату,
А не пустять, то й надворі
Будем ночувати.
Під хатою заночуєм,
Сину мій Іване!
Де ж ти будеш ночувати,
Як мене не стане?
З собаками, мій синочку,
Кохайся надворі!
Собаки злі, покусають,
Та не заговорять,
Не розкажуть, сміючися...
З псами їсти й пити...
Бідна моя головонько!
Що мені робити?»
Сирота-собака має свою долю,
Має добре слово в світі сирота;
Його б’ють і лають, закують в неволю,
Та ніхто про матір на сміх не спита;
А Йвася спитають, зараннє спитають,
Не дадуть до мови дитині дожить.
На кого собаки на улиці лають?
Хто голий, голодний під тином сидить?
Хто лобуря водить? Чорняві байстрята...
Одна його доля — чорні бровенята.
Та й тих люде заздрі не дають носить.
IV
Попід горою, яром, долом,
Мов ті діди високочолі,
Дуби з Гетьманщини стоять.
У яру гребля, верби вряд,
Ставок під кригою в неволі
І ополонка — воду брать...
Мов покотьоло червоніє,
Крізь хмару сонце зайнялось.
Надувся вітер; як повіє —
Нема нічого: скрізь біліє...
Та тілько лісом загуло.
Реве, свище заверюха.
По лісу завило;
Як те море, біле поле
Снігом покотилось.
Вийшов з хати карбівничий,
Щоб ліс оглядіти,
Та де тобі! Таке лихо,
Що не видно й світа.
«Еге, бачу, яка фуга!
Цур же йому з лісом!
Піти в хату... Що там таке?
От їх достобіса!
Недобра їх розносила,
Мов справді за ділом.
Ничипоре! Дивись лишень,
Які побілілі!»
«Що, москалі?..» — «Де москалі?»
«Що ти? Схаменися!»
«Де москалі-лебедики?»
«Та он, подивися».
Полетіла Катерина
І не одяглася.
«Мабуть, добре Московщина
В тямку їй далася!
Бо уночі тілько й знає,
Що москаля кличе».
Через пеньки, заметами,
Летить, ледве дише.
Боса стала серед шляху,
Втерлась рукавами.
А москалі їй назустріч,
Як один верхами.
«Лихо моє! Доле моя!»
До їх... Коли гляне —
Попереду старший їде.
«Любий мій Іване!
Серце моє коханеє!
Де ти так барився?»
Та до його... За стремена...
А він подивився,
Та шпорами коня в боки.
«Чого ж утікаєш?
Хіба забув Катерину?
Хіба не пізнаєш?
Подивися, мій голубе,
Подивись на мене —
Я Катруся твоя люба.
Нащо рвеш стремена?»
А він коня поганяє,
Нібито й не бачить.
«Постривай же, мій голубе!
Дивись — я не плачу.
Ти не пізнав мене, Йване?
Серце, подивися,
Їй же богу, я Катруся!»
«Дура, отвяжися!
Возьмите прочь безумную!»
«Боже мій! Іване!
І ти мене покидаєш?
А ти ж присягався!»
«Возьмите прочь! Что ж вы стали?»
«Кого? Мене взяти?
За що ж, скажи, мій голубе?
Кому хоч оддати
Свою Катрю, що до тебе
В садочок ходила,
Свою Катрю, що для тебе
Сина породила?
Мій батечку, мій братику!
Хоч ти не цурайся!
Наймичкою тобі стану...
З другою кохайся...
З цілим світом... Я забуду,
Що колись кохалась,
Що од тебе сина мала,
Покриткою стала...
Покриткою... Який сором!
І за що я гину!
Покинь мене, забудь мене,
Та не кидай сина.
Не покинеш?.. Серце моє,
Не втікай од мене...
Я винесу тобі сина».
Перевод песни
Ревет, стонет вьюга,
Катя, отдать полем;
Стоит Катя в поле,
Дала слезам волю.
Устала Заверюха,
Где-где зевает;
Еще бы плакала Екатерина,
И слез больше нет.
Посмотрела на ребенка -
Умытое слезой,
Краснеет, как цветочек
Утром под росой.
Улыбнулась Екатерина,
Тяжело улыбнулась:
Круг сердца - как змея
Черная вернулась.
Кругом молча посмотрела;
Видит - лес чернеет;
А под лесом, у дороги,
Вероятно, шалаш мечтает.
«Пойдем, сын Вечорие, смеркаеться;
Когда пустят в дом,
А не пустят, то и на улице
Будем ночевать.
Под домом заночуем,
Сын мой Иван!
Где же ты будешь ночевать,
Как меня не станет?
С собаками, мой сыночек,
Люби улице!
Собаки злые, покусают,
Но не заговорят,
Не расскажут, смеясь ...
С собаками есть и пить ...
Бедная моя головушка!
Что мне делать?"
Сирота собака имеет свою судьбу,
Имеет доброе слово в мире сирота;
Его бьют и ругают, закуют в плен,
И никто о матери на смех не спитая;
А Йвася спросят, зараннее спросят,
Не дадут к языку ребенку дожить.
На кого собаки на улице ругают?
Кто голый, голодный под забором сидит?
Кто лоботряса водит? Темноволосые незаконнорожденных ...
Одна его судьба - черные брови.
И тех люди завистливые не дают носит.
IV
Под горой, оврагом, внизу,
Как те деды гениальные,
Дубы с Гетманщины стоят.
В овраге плотина, ивы в ряд,
Ставок подо льдом в неволе
И прорубь - воду брать ...
Как покотьоло краснеет,
Сквозь облако солнце загорелось.
Надулся ветер; как подует -
Нет ничего: везде белеет ...
Да только лесом прошло.
Ревет, свистит Заверюха.
По лесу завил;
Как то море, белое поле
Снегом покатилось.
Вышел из дома карбивничий,
Чтобы лес осмотреть,
И где тебе Такая беда,
Не видно и света.
«Да, вижу, какая фуга!
Чур же ему с лесом!
Пойти в дом ... Что это?
Вот их чертовски!
Недобрая их разносила,
Как действительно за делом.
Никифор! Смотри только,
Какие побелевшие »
«Что, москали? ..» - «Где солдаты?»
«Что ты? Опомнись! »
«Где москали-голубчики?»
«Да он, посмотри».
полетела Екатерина
И не оделась.
«Наверное, хорошо Московия
В понятливость ей далась!
Потому ночью только и знает,
Что москаля зовет ».
Через пеньки, сугробами,
Летит, чуть дышит.
Босса стала посреди дороги,
Утерлась рукавами.
А москали ей навстречу,
Как один верхами.
«Горе мое! Судьба моя »
К их ... Когда взглянет -
Впереди старший едет.
«Дорогой мой Иван!
Сердце мое коханее!
Где ты так медлил? »
И к его ... За стремена ...
А он посмотрел,
И шпорами коня в стороны.
«Чего же бегут?
Разве забыл Екатерину?
Разве не узнаешь?
Посмотри, мой милый,
Посмотри на меня -
Я Катя твоя любимая.
Зачем рвешь стремена? "
А он коня погоняет,
Будто не видит.
«Погоди же, голубчик!
Смотри - я не плачу.
Ты не узнал меня, Иван?
Сердце, посмотри,
Ей-богу, я Катя! »
«Дура, отвяжися!
Возьмите прочь безумную »
"Бог мой! Иван!
И ты меня покидаешь?
А ты клялся »
«Возьмите прочь! Что же вы стали? »
«Кого? Меня взять?
За что же, скажи, голубчик?
Кому хоть отдать
Свою Катю, что к тебе
В садик ходила,
Свою Катю, что для тебя
Родила сына?
Мой батюшка, мой брат!
Хотя ты не плошай!
Служанкой тебе состояния ...
Со второй люби ...
С целым миром ... Я забуду,
Что когда-то любила,
Что от тебя сына имела,
Покрыткой стала ...
Покрыткой ... Какой стыд!
И за что я погибаю!
Оставь меня, забудь меня,
Но не бросай сына.
Не покинет? .. Сердце мое,
Не убегай от меня ...
Я вынесу тебе сына ».
Смотрите также: