Текст песни Оксана Забужко - Клітемнестра
- Исполнитель: Оксана Забужко
- Название песни: Клітемнестра
- Дата добавления: 29.03.2021 | 03:50:05
- Просмотров: 135
- 0 чел. считают текст песни верным
- 0 чел. считают текст песни неверным
Текст песни
Кассандра (до Клітемнестри):…Ти, правда, і не жінка.
Леся Українка
Агамемнон іде —
піднімається сходами, й сонце
світить у спину йому, і увесь він відлунює міддю,
мов налитий війною бовван, і риплять
шкіряні поворозки бляшаних його обладунків…
Приберіть, не хочу!
Не бажаю звіриного запаху з рота,
ані рук його в нігтях, лямованих чорним, —
ці руки зривають одежу
із мене, як з мертвого тіла на полі бою,
і можливо, під нігтями ще догнивають ворсинки
і лупа — із одежі й волосся забитих.
Може, я і не жінка —
я не хочу вищати й звиватись од смертної втіхи,
навиліт прохромлена лезом сліпучим, у скалках смердючого поту,
що опливає на мене липкими соками смерти:
ненавиджу
тонке скавуління суки, котре заляскоче
мимо моєї волі в ту мить у мене в гортані,
ненавиджу хвилю змори, котра огорне,
й розбухлу од вільгости пористу таранкуватість
його глевкого підгорля понад собою,
коли буду розплющувать очі; о сину Атрея,
так під тобою пручалась розпластана Троя,
стріла поціляє в пругке, і живе, і охоплене тремом —
це лань? Брісеїда? Чи — горяч жіноцької крови,
по стегнах спливаючи, робить тебе переможцем,
що кров добуває із тіл, наче праведник — воду зі скелі?
Не перелюбство, не скотолюдство, але скотоложство —
змагать Клітемнестру, і лань, і Кассандру, і Трою, й Мікени!
Може, я і не жінка.
Агамемнон надходить, і довшають тіні із запахом пітьми і поту.
А мені таки зимно.
Я стою і дрижу з осяяння: вбивати — то також робота!
Прясти, ткати
(розпускати — як та, що з Ітаки), трояндове тіло Егісфа
(ах, причім тут Егісф!) натирати пестливим олійком —
насолода для пальців, заняття для пальців, та не для цариці:
це нічим не шляхетніш, ніж, приміром, мацання віспин,
і стокрот уже ліпше було б із якимось молільником
утекти — хоч до Дельф і, можливо, пошитися в жриці,
де щосвята належати всім перехожим калікам,
віддаючись незряче тій силі, позбавленій лику,
що не прагне спиняти (удар — на бігу: вгородитись!) —
що снується повсюдно, мінлива, текуча й незрима…
Ах, як зимно.
Сходиш, освітлений сонцем зі спини, —
о богорівний!
(Що богорівніший, то ненавидніший, то притягальніш
ступа твоя сходами — кожен-бо крок в ній заважить
з рік Іліонський — ах ну ж бо, ну ближче, ну ближче…)
Завмираючи з захвату,
сліпнучи з чорно-білого — розчерку тіней,
осоння плит мармурових,—
на всю силу уяви держу собі перед зором
одним-єдиний покоїк,
де заслона — вся вибухлий пурпур: коли ти зайдеш за неї,
я, єдиним божистим жестом
руки, твердої од холоду вірного їй металу,
все перевершу, на що ти досі спромігся:
я засную нове царство —
світ без Агамемнона.
Перевод песни
Кассандра (до Клитемнестры):... Ты, правда, и не женщина.
Леся Украинка
Агамемнон идет -
поднимается по лестнице, и солнце
светит в спину ему, и весь он отзывается медью,
как налитый войной истукан, и скрипят
кожаные шнурки жестяных его доспехов ...
Уберите, не хочу!
Не желаю звериного запаха изо рта,
ни рук его в ногтях, лямованих черным, -
эти руки срывают одежду
с меня, как с мертвого тела на поле боя,
и возможно, под ногтями еще догнивают ворсинки
и перхоть - с одежды и волос убитых.
Может, я и не женщина -
я не хочу визжать и извиваться от смертной удовольствия,
навылет прохромлена лезвием ослепительным, в осколках вонючего пота,
что оплывает на меня липкими соками смерти:
ненавижу
тонкое скавулиння суки, которое заляскоче
мимо моей воли в тот момент у меня в гортани,
ненавижу волну измором, которая окутает,
и разбухшую от сырости пористую таранкуватисть
его комом пидгорля более собой,
когда буду розплющувать глаза; в сыну Атрея,
так под тобой сопротивлялась распластанная Троя,
стрела целится в упругое, и живет, и охвачен дрожью -
это лань? Брисеиду? Или - горяч жиноцькои крови,
по бедрам всплывая, делает тебя победителем,
что кровь добывает из тел, как праведник - воду из скалы?
НЕ прелюбодеяние, а не скотолюдство, но скотоложство -
соревнования Клитемнестру, и лань, и Кассандру, и Трою, и Микены!
Может, я и не женщина.
Агамемнон поступает, и удлиняются тени с запахом тьмы и пота.
А мне же холодно.
Я стою и дрожу с озарение: убивать - то также работа!
Прясть, ткать
(Распускать - как та, что с Итаки), розовое тело Эгисфа
(Ах, причем тут Эгисф!) Натирать ласковым масла -
наслаждение для пальцев, занятия для пальцев, но не для царицы:
это ничем не благороднее, чем, например, прощупывание оспин,
и стокрот уже лучше было бы с каким-то молящиеся
убежать - хоть к Дельф и, возможно, сделать из себя в жрицы,
где каждый праздник принадлежать всем прохожим калекам,
отдаваясь слепое той силе, лишенной лика,
что не хочет останавливать (удар - на бегу: вгородитись!) -
что снует повсеместно, переменная, текучая и незримое ...
Ах, как холодно.
Сходишь, освещенный солнцем со спины, -
в богоравный!
(Что богоривниший, то ненавидниший, то притягивающей
ступа твоя лестнице - каждый-то шаг в ней помешает
за год Илионський - ах ну-ка, ну ближе, ну ближе ...)
Замирая от восторга,
слепнущий с черно-белого - росчерка теней,
солнечный свет плит мраморных, -
на всю силу воображения держу себя перед глазами
одним-единственный покоик,
где завеса - все вспыхнуло пурпур: когда ты зайдешь ее,
я, единственным божественного жестом
руки, твердой от холода верного ей металла,
все превзойду, на что ты до сих пор в состоянии:
я осную новое царство -
мир без Агамемнона.