Текст песни
Посіяла людям
літа свої, літечка житом,
Прибрала планету,
послала стежкам споришу,
Навчила дітей,
як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко —
і тихо пішла за межу.
— Куди ж це ви, мамо?! —
сполохано кинулись діти,
— Куди ви, бабусю? —
онуки біжать до воріт.
— Та я недалечко...
де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти...
А ви вже без мене ростіть.
— Та як же без вас ми?..
Та що ви намислили, мамо?
— А хто нас, бабусю,
у сон поведе по казках?
— А я вам лишаю
всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах,
і золото на колосках.
— Не треба нам райдуг,
не треба нам срібла і злота,
Аби тільки ви
нас чекали завжди край воріт.
Та ми ж переробим
усю вашу вічну роботу,—
Лишайтесь, матусю.
Навіки лишайтесь. Не йдіть.
Вона посміхнулась,
красива і сива, як доля,
Махнула рукою —
злетіли увись рушники.
«Лишайтесь щасливі»,—
і стала замисленим полем
На цілу планету,
на всі покоління й віки.
Перевод песни
посеяла людям
лета свои, страдную рожью,
Убрала планету,
послала тропам спорыша,
Научила детей,
как на свете по совести жить,
Вздохнула полегко -
и тихо ушла за черту.
- Куда же вы, мама ?! -
испуганно бросились дети,
- Куда вы, бабушка? -
внуки бегут к воротам.
- Я недалеко ...
где солнце ложится отдохнуть.
Пора мне, дети ...
А вы уже без меня растите.
- Да как же без вас мы? ..
И что вы задумали, мама?
- А кто нас, бабушку,
в сон поведет по сказкам?
- А я вам оставляю
все радуги с журавлями,
И серебро на травах,
и золото на колосках.
- Не надо нам радуг,
не надо нам серебра и злата,
Лишь вы
нас ждали всегда у ворот.
Да мы переделаем
всю вашу вечную работу, -
Оставайтесь, мамочка.
Навеки оставайтесь. Не уходите.
Она улыбнулась,
красивая и седая, как судьба,
Махнул рукой -
взлетели ввысь полотенца.
«Оставайтесь счастливы», -
и стала задумчивым полем
На целую планету,
на все поколения и века.
Смотрите также: