Текст песни 09 - Жнива
- Исполнитель: 09
- Название песни: Жнива
- Дата добавления: 01.06.2020 | 18:20:03
- Просмотров: 295
- 0 чел. считают текст песни верным
- 0 чел. считают текст песни неверным
Текст песни
Добре живеться в селі в серпні та у вересні. Поля на горбах уже посвітлішали, в'ється над ними стомлений серпанок;[1] коли по обличчю, по вустах та по очах прокочується хвиля розімлілого, лінькуватого вітру, то раптом вловлюєш запах зерна, вогкувато-теплого, підсмажуваного гарячим повітрям —[2] не сьогодні, то завтра воно потугішає, посухішає, обважніє у колоску. Жнива починаються якось завжди хоча й сподівано, але зненацька, святково, під голосисті сурми сонячного пекла, у вирі небесної блакиті, котра цілоденно висить над тобою.Жнива клекочуть і смерком, і поночі, і вдосвіта, гуркочуть комбайни, захлинаються від веселого гніву молотарки, опівночі на критому току горять жовті ліхтарі, освітлюючи купи зсипаної тут пшениці, вихоплюючи з намореної темряви вайлуваті постаті чоловіків, чиїсь відкриті в усмішці зуби, чийсь несподівано жвавий, з гострою лукавинкою[3] погляд. Гудуть машини по шляхах, і мішки з зерном лежать у кузовах сито, заколисано; аж одного ранку година видається свіжа, з різкувато-прозорим повітрям, з блідуватим туманцем в низині біля ставу, —[4] і з мимовільним смутком відзначаєш раптом, що вже дихнуло осінню, що поля вже спорожніли, де-не-де на білій стерні стоять високі ожереди соломи, що весь хліб зібрано, а тому далеч наче поглибшала, світ навколо села поширшав, але збіднів, не побагатшав, що небо вже сизіє, а крик гусей од води лунає розпачливо й чітко; відзначаєш також, що нічні зорі повищали, збайдужіли й погордішали водночас, зазирають у криниці, в комини, в очі не тільки з висоти, але й звисока, наче не сподіваються там побачити нічого путнього, нічого такого, що могло б їх зацікавити, здивувати.
(За Євгеном Гуцалом)
242 слова
Перевод песни
He lives well in the village in August and September. The fields on the hills have already lightened, a tired haze is winding over them; [1] when a wave of rotten, lazy wind blows over your face, lips and eyes, you suddenly catch the smell of grain, moist and warm, roasted with hot air - [2] not today, then tomorrow it grows stronger, dries up, weighs down in a spikelet. The harvest always begins somehow, albeit hopefully, but suddenly, festively, under the loud trumpets of the sun's hell, in the whirlpool of the blue sky that hangs over you all day long.Harvest rumbles at dusk, at night and at dawn, harvesters roar, choke with the merry wrath of a thresher, at midnight yellow lanterns burn on a covered stream, illuminating piles of wheat piled up here, snatching from the tired darkness wavy figures of men, someone's open lively, with a sharp sly [3] look. Cars are buzzing on the roads, and bags of grain lie in the bodies of the sieve, lulled; until one morning the hour seems fresh, with a sharp-transparent air, with a pale mist in the lowlands near the pond, - [4] and with involuntary sadness you suddenly notice that autumn has already breathed, that the fields are already empty, somewhere on the white stubble there are high piles of straw, that all the bread is gathered, and therefore far as if deepened, the world around the village expanded, but became poorer, not richer, that the sky is already blue, and the cry of geese from the water is heard desperately and clearly; you also note that the night stars raised, indifferent and degraded at the same time, looking into wells, chimneys, eyes not only from above, but also from above, as if they did not hope to see anything worthwhile there, nothing that could interest them, surprise them.
(After Yevhen Gutsal)
242 words