Текст песни на вірш наталки білоцерківець - Ми помрем не в Парижі
- Исполнитель: на вірш наталки білоцерківець
- Название песни: Ми помрем не в Парижі
- Дата добавления: 24.06.2020 | 10:36:07
- Просмотров: 404
- 0 чел. считают текст песни верным
- 0 чел. считают текст песни неверным
Текст песни
Забуваються лінії, запахи, барви і звуки,Слабне зір, гасне слух і минається радість проста.
За своєю душею простягнеш обличчя і руки,
Але високо і недосяжно вона відліта.
Залишається тільки вокзал на останнім пероні,
Сіра піна розлуки клубочиться пухне і - от.
Вже вона роз’їдає мої беззахисні долоні
І огидним солодким теплом наповзає на рот,
Залишилась любов, але краще б її не було.
В провінційній постелі я плакала доки стомилась,
І бридливо рум’яний бузок заглядав до вікна.
Поїзд рівно ішов і закохані мляво дивились,
Як під тілом твоїм задихалась полиця брудна,
Затихала, стихала банальна вокзальна весна.
Ми помрем не в Парижі, тепер я напевно це знаю,
В провінційній постелі, що потом кишить і слізьми.
І твого коньяку не подасть тобі жоден, я знаю,
Нічиїм поцілунком не будемо втішені ми.
Під мостом Мірабо не розійдуться кола пітьми.
Надто гірко ми плакали і ображали природу,
Надто сильно любили коханців соромлячи тим,
Надто вірші писали поетів зневаживши зроду.
Нам вони не дозволять померти в Парижі і воду
Під мостом Мірабо окільцюють конвоєм густим
Перевод песни
Lines, smells, colors and sounds are forgotten,Weak eyesight, hearing goes out and the joy is simple.
You will stretch out your face and hands behind your soul,
But it flew high and unreachable.
There is only the station on the last platform,
The gray foam of separation swirls and swells.
She's already eating away at my defenseless palms
And disgusting sweet heat creeps into his mouth,
Love remained, but it would not be better.
In the provincial bed I cried until I was tired,
And a disgustingly ruddy lilac peered out the window.
The train went smoothly and the lovers looked sluggish,
As the filthy shelf suffocates under your body,
The banal station spring subsided and subsided.
We're not going to die in Paris, now I know for sure
In a provincial bed, which is then teeming with tears.
And no one will give you your cognac, I know
We will not be comforted by anyone's kiss.
Under the Mirabeau Bridge, the circles of darkness will not disperse.
We cried too bitterly and insulted nature,
Loved lovers too much ashamed of
Too many poems were written by poets despising nature.
They will not allow us to die in Paris and water
Under the Mirabeau bridge a thick convoy is surrounded