Текст песни
Смерть козака на Кодині-долиніНа узбоччі долини, біля двох сокорів козацьких,
Там козак, постреляний, порубаний, на рани смертельні
знемагає.
І праведного судію з неба бажає;
При собі отця-неньки не має...
Постреляні — кров'ю зійшли,
Порубані — к серцю прийшли...
Тогді козак долину Кодину трьома клятьбами проклинає:
«Бодай ти, долино Кодино, мхами, болотами западала,
Щоб у весну божу ніколи не зоряла, не позоряла!
Що я на тобі третій раз гуляю —
В тебе козацької добичі собі ніякої не маю...
Первий раз гуляв,—
Коня вороного втеряв;
Другий раз гуляв,—
Товариша сердешного втеряв;
Третій раз гуляю,—
Сам голову вже козацькую покладаю».
Орли-чорнокрильці,
Козацькі дозірці
Налітають,
Козацьку душу доглядають.
То вже козак молодий отця й мати споминає:
«Поможи мені отцева-матчина молитва на коліньця встати.
Семип'ядну пищаль у руки достати,
По три мірці пороху підсипати,
По три кульки свинцевих набивати.
Орлам-чорнокрильцям,
Козацьким дозірцям
Великий подарунок посилати».
То вже козак молодий,
Товариш войськовий,
По три мірці підсипає,
По три кульки набиває,
Орлам-чорнокрильцям,
Козацьким дозірцям,
Великий подарунок посилає...
Сам на себе в землю щирим серцем впадає,
Тичячу пищаль на колінця одкидає,
Ще й на море поглядає,
Що море трьома цвітами процвітає:
Первим цвітом — островами,
Другим цвітом — кораблями,
Третім цвітом — молодими козаками.
Що козаки — добрі молодці —
На долину Кодину прибували,
Срібла-злота много набирали,
Козака постреляного, порубаного знахождали,
Шаблями, наділками яму копали;
В семип'ядну пищаль продзвонили:
Славу козацьку учинили,
Шапками, приполами семикопну висипали,
На могилі прапір устромляли:
Славу козацьку учиняли.
У неділю барзо рано-порану, зорями пораненьку
Сива зозуля налітала,
На могилі сідала,
Жалібненько закувала:
«Голово козацька, голово молодецька!
Да чи є в тебе на Русі отець, або мати,
Або сестра найменшая?
Якби отець або мати видали,
Білу кошулю на смерть би твою присилали,
Або сестра найменшая видала,
То в неділю б рано-раненько уставала,
Жалібненько оплакала,
Так як би зозуля окувала.
Голово козацька, голово молодецька!
Ти по чужих землях пробувала,
Дорогими кіньми трибувала,
А тепер не потребуєш ні шат дорогих,
ні коней вороних,
А тільки потребуєш спасения з неба».
Ой помер козак;
Слава козацька не вмре, не поляже,
Од нині до віка.
Записано від кобзаря в м. Сенчі, Лохвицького повіту, на Полтавщині.
Друкується за автографом.
Кодима (Кодина) — права притока Південного Бугу.
Перевод песни
Смерть казака на Кодин-Долинин узбоччи долины, около двух Сокор казацких,
Там казак, постреляний, порубленный на раны смертельные
изнемогает.
И праведного судию с неба желает;
При себе отца матери не имеет ...
Постреляни - кровью сошли,
Порубленные - к сердцу пришли ...
Тогда казаки долину Кодин тремя клятвы проклинает:
«Хотя ты, долина Кодин, мхами, болотами наступала,
Чтобы в весну божью никогда не зоряла, а не позоряла!
Что я на тебе третий раз гуляю -
У тебя казацкой добычи себе никакой не имею ...
Первый раз гулял, -
Коня вороного втеряв;
Второй раз гулял, -
Товарища бедного втеряв;
Третий раз гуляю, -
Сам голову уже казацкую возлагаю ».
Орлы чорнокрильци,
казацкие дозирци
налетают,
Казацкую душу ухаживают.
Это уже казак молодой отца и мать вспоминают:
«Помоги мне отцу-матчына молитва колиньця встать.
Семипядные ружье в руки достать,
По три мерке пороха подсыпать,
По три шарика свинцовых набивать.
Орлам-чорнокрильцям,
казацким дозирцям
Большой подарок посылать ».
Это уже казак молодой,
Товарищ войсковий
По три мерке подсыпает,
По три шарика набивает,
Орлам-чорнокрильцям,
Казацким дозирцям,
Большой подарок посылает ...
Сам на себя в землю искренним сердцем бросается,
Тичячу пищаль на коленки отбрасывает,
Еще на море смотрит,
Что море тремя цветами процветает:
Первым цветом - островами,
Вторым цветом - кораблями,
Третьим цветом - молодыми казаками.
Что казаки - добры молодцы -
На долину Кодин прибывали,
Серебра-злата много набирали,
Казака постреляного, порубленного знахождалы,
Саблями, надилкамы роют яму;
В семипядные пищали прозвонили:
Славу казацкую совершили,
Шапками, приполамы Семикопный высыпали,
На могиле прапир втыкали:
Славу казацкую поступали.
В воскресенье барзо рано порану, звездами пораненьку
Седая кукушка налетала,
На могиле садилась,
Жалибненько закуковала:
«Председатель казацкая, председатель молодецкая!
Да есть ли у тебя на Руси отец, или мать,
Или сестра найменшая?
Если бы отец или мать выдали,
Белую кошуля насмерть бы твою присылали,
Или сестра найменшая выдала,
То в воскресенье бы рано рано вставала,
Жалибненько оплакала,
Так как бы кукушка окувала.
Председатель казацкая, председатель молодецкая!
Ты по чужим землям пробовала,
Дорогими лошадьми трибувала,
А теперь не нуждаешься ни одежд дорогих,
ни лошадей вороных,
А только нуждаешься спасения с неба ».
Ой умер казак;
Слава казацкая не умрет, не ляжет,
От ныне к крышке.
Записано от кобзаря в г.. Сенчи, Лохвицкого уезда на Полтавщине.
Печатается по автографом.
Кодыма (Кодин) - правый приток Южного Буга.
Смотрите также: